Коли падають зорі —
бува, страшно,
бува, незрозуміло, —
біжиш до вікна,
як очманілий —
чи ж не привиділося?
Та ні, не привиділося,
і бажання одне —
автоматичне,
за звичкою.
Read more…
Викреслю,
звісно, зробивши помітку, що це ненадовго —
може, до тижня наступного,
чи поки не опаде розжовтілий листок.
Звичка така — бавитись вересню з груднем.
Двадцять четверта, я двадцять девʼятий,
як чутно,
прийом?
Read more…